Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку «Твій табір» у селі Ржавинці Чернівецької області отримав першу категорію за результатами державної атестації. Це дає закладу можливість претендувати на державні замовлення з оздоровлення та відпочинку дітей і брати участь у відповідних закупівлях.
Державну атестацію провели 19 серпня. Комісію утворили розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації від 14 серпня 2026 року № 1059. Свідоцтво про державну атестацію серії СЕ № 0008 видали 1 вересня. Документ підписав голова Чернівецької ОДА — начальник обласної військової адміністрації Руслан Осипенко.
Що дає перша категорія?
За словами директора «Твого табору» Ігоря Тимка, під час атестації заклад набрав 150 балів. Відповідно до встановленої системи оцінювання, результат від 140 до 170 балів відповідає першій категорії. Загалом дитячим закладам можуть присвоювати третю, другу, першу або вищу категорію.
«Це дає нам право працювати за державними замовленнями, коли держава оплачує оздоровлення та відпочинок дітей, а також брати участь у тендерах на надання таких послуг», — пояснив директор. Серед можливих напрямів він назвав участь у програмах для дітей із прифронтових і постраждалих від війни регіонів, зокрема у проєкті «Карпатська зміна». Водночас отримання категорії саме по собі не означає автоматичного державного замовлення: для цього заклад має пройти передбачені конкретною програмою процедури.
Під час атестації комісія оцінювала нормативно-правове та кадрове забезпечення, місце розташування закладу, матеріально-технічну базу й стан будівель, умови проживання та харчування дітей, виховні та спортивні програми, медичне обслуговування, психологічні й інформаційні послуги, а також відгуки та зауваження дітей і батьків. Для цілорічних закладів додатково оцінюють організацію навчального процесу. Відповідно до урядового порядку, державну атестацію дитячих закладів оздоровлення та відпочинку проводять не рідше ніж раз на п’ять років.
«Для нас це офіційне визнання шляху, який починався з невеликої хатини й поля. Але це не вершина, а нова сходинка», — зазначив Ігор Тимко.
Шлях довжиною 11 років
Одинадцять років тому тут були фактично одна хатина, поле, глина, болото та велика мрія. Мрія створити місце, де діти зможуть відпочивати, знаходити друзів, ухвалювати важливі рішення, відкривати свої таланти, пізнавати Бога та повертатися додому зміненими. Сьогодні, дивлячись навколо, іноді важко повірити, що все починалося саме так. Сьогодні тут є офіс, стадіон, їдальня, будинок для проживання вихованців, чотириповерхова споруда, велика актова зала, великий намет-арена, басейн, укриття, трансформатор, бруківка, ігрові майданчики, футбольні та волейбольні поля, тенісні столи…
Але за кожною спорудою, кожним квадратним метром і кожною цеглиною стоять чиєсь служіння, чиїсь руки, чиїсь кошти, чиїсь молитви та чиїсь безсонні ночі. Цей шлях не був легким. Були довгі робочі дні, ранні підйоми, робота до ночі, нічні чергування та будівництво, яке тривало тоді, коли інші вже спали. Були моменти, коли здавалося, що сил більше немає. Були складні рішення, фінансові труднощі, технічні проблеми, несприятливі погодні умови, пандемія COVID-19, прийом внутрішньо переміщених осіб і нові виклики війни. Залучали техніку, шукали матеріали, будували, переробляли, демонтували та зводили знову. І все це — заради дітей.
За ці роки через «Твій табір» пройшли десятки тисяч вихованців. Тут проводилися літні, весняні, осінні та зимові заїзди. Тут відбувалися конгреси, семінари, конференції та духовні зустрічі. Тут діти не просто відпочивали. Тут ухвалювалися важливі рішення, народжувалися мрії ,люди знаходили своє покликання, хтось уперше відкривав Біблію, хтось уперше молився, хтось ухвалював рішення змінити своє життя.
І, мабуть, одна з найбільших цінностей цієї історії — понад 500 людей, які саме тут уклали завіт із Богом через водне хрещення. Тут молоді люди знаходили одне одного, тут зароджувалися стосунки, які згодом ставали сім’ями. Тут відбувалися весілля. Десятки весіль, історія яких колись розпочалася зі звичайної табірної дружби. І тому «Твій табір» — це не просто будівлі.
Дякую Богу!
Сьогодні передусім хочеться сказати: дякуємо! Адже ми точно знаємо: самостійно ми не змогли б цього здійснити. Як сказано в Псалмі: «Коли Господь не будує дому, даремно працюють його будівничі». У кожному кроці цього шляху ми бачимо Божу руку, Його провидіння та відповідь на молитви. Дякуємо всім, хто протягом цих 11 років був частиною цієї великої історії.
Висловлюємо щиру вдячність Церкві адвентистів сьомого дня, Буковинській конференції, керівникам Буковинської конференції, а також кожній громаді Церкви адвентистів сьомого дня Буковинської конференції, які зробили свій внесок у те, щоб ця мрія стала реальністю. Дякуємо за молитви, підтримку, жертовність, довіру й любов до дітей та служіння. Ваша участь стала частиною цієї історії, і ми щиро цінуємо кожну громаду, кожну родину та кожну людину, яка долучалася до розвитку «Твого табору».
Особлива вдячність громадам Церкви адвентистів сьомого дня в Європі, Сполучених Штатах Америки та Канаді. Дякуємо за вашу підтримку, молитви та допомогу, які стали важливою частиною цієї історії.
Окрема вдячність тим, хто в різні роки координував, організовував, розвивав табір і ніс відповідальність за його діяльність: Нелі Перепилиці, Галині Кусяк, Роману Макарчуку, Андрію Кармазенюку, Юрію Пилипенку, Людмилі Заяць, Едуарду Тимку, Тарасу Гурдішу, Віктору Чумакову, Василю Бурсуку, Ассоль Колош.
Дякуємо адміністраторам, які забезпечували значний обсяг щоденної роботи: Надії Тихон, Вікторіі Малофій та всім, хто служив і продовжує служити сьогодні.
Дякуємо будівельникам, майстрам, водіям, кухарям, вихователям, наставникам, медикам, програмним координаторам, волонтерам, спонсорам, благодійникам і всій команді.
Дякуємо тим, хто надавав фінансову підтримку. Тим хто забезпечував матеріалами, хто надавав техніку, хто присвячував свій час, хто працював власними руками, хто молився. І дякуємо батькам, які всі ці роки довіряли нам найдорожче — своїх дітей.
Також хочеться сьогодні згадати людей, з якими ми починали і які були поруч тоді, коли ще нічого не було. Вони стояли поруч, підтримували нас і разом із нами починали щось велике й неймовірне. Це мої батьки — Тимко Віктор і Валентина. Це родина Ройків — Віктор і Лариса. Це Роман Данилюк і Наталя. Це два брати Дарійчуки — Веніамін та Павло. Та багато інших, кого ми сьогодні не можемо перелічити. Але небо пам’ятає всіх. І в небесних книгах записані імена кожного, хто старався та докладав зусиль.
Особливо я залишаюся вдячним своїй дружині Наталії, яка завжди була поруч і підтримувала мене в радісні дні та дні випробувань, у святкові й буденні дні, коли потрібно було йти напролом і проходити через важкі фізичні та моральні випробування. Дякую тобі, Наталіє, за твою любов, терпіння, підтримку та присутність поруч. Дякую моїм дітям, які завжди підтримували мене: Едуарду, Артуру, Анжи, Альбіні та Златі.
Дякуємо всім, хто був частиною цієї історії. Це не історія однієї людини. Це історія Бога, Який відкривав двері, і сотень людей, готових пройти через них. Слава Богу за цей шлях!
Текст та фото: Ігор Тимко
