КОСТОМСЬКИЙ ПАРФЕНІЙ ДМИТРОВИЧ (1903–1968)

1903 року, в с. Клішківці, Хотинського повіту, Бессарабської губернії (нині Чернівецька область, Дністровський район), в родині селянина Костомського Дмитра, народився Костомский Парфеній Дмитрович. Був меншим сином, мав сестру та старших братів Антона, Іллю і Тодора. Сини працювали з батьком біля землі. Кожен побудував власне господарство та утворив сім’ю. Антон виїхав до Америки.

Коли Парфенієві було трохи більше двадцяти в його житті і свідомості відбулися кардинальні зміни. Це було подібно полум’ю великого вогню підсиленого вітром Святого Духа. Вістка вічного Євангелія в 20-х роках охоплювала все нові і нові регіони Буковинського краю. На село Клішківці євангельський вогонь перекинувся із сусідніх Шилівець. У той час там викладав біблійні уроки пастор Г. Дарій, котрий доклав зусиль, щоб задовільнити допитливість юнаків, з с. Клішківці, Іллі та Парфенія Костомських, стосовно істини для останнього часу.

В 1924 році брат Ілля уклав з Господом заповіт. Слідом за ним, згідно власного переконання, в 1925 році, Парфеній також укладає з Господом заповіт, в Церкві Адвентистів Сьомого Дня. З 1929–1930 pоки навчається у Біблійному Інституті в Румунії. Був направлений в Дічіосанмартіна де навчалися майбутні служителі з Буковини: Афанасій Міріука, він (Парфеній Костомський) і Георгій Нагірний. Згодом це відіграє значну роль в проповіді Євангелія коли закінчиться Друга світова війна. З 1931 року на місіонерській роботі, під час румунської влади, вище згадані служителі, стали активними місіонерами та проповідували Трьохангельську звістку. Одного разу жандарми впіймали Парфенія за релігійні переконання, сильно побили палицями, завдали травми ударами по голові. З того часу в нього часто боліла голова і розвинулись напади епілепсії. В 1937 році Парфеній Костомський був рукопокладений в проповідники, працював на Чернівеччині.

Під час Другої світової війни, за релігійні переконання, рік перебував у в’язниці Чернівців. В 1944 році після вступу Червоної армії до Північної Буковини і Бессарабії був мобілізований до армії, але по причині хвороби знятий з військового обліку. Коли закінчилася Друга світова війна. З 1945 по 1952 рік працював проповідником в Чернівецькій області та був адміністратором.

На той час в Чернівецькій області (так почала називатися Північна Буковина, у яку ввійшла і Північна Бессарабія) було лише три проповідники з теологічною освітою: Парфеній Костомський, Афанасій Міріука, Георгій Нагірний; та два біблійних працівники: Леон Белінський і Георгій Клевчук. Вони докладали зусиль в колегіальному керуванню Церквою. Мало-помалу працювали та відбудовували повоєнну громаду АСД. Дуже ревним і активним в роботі був брат Парфеній. Всесоюзний Союз Адвентистів Сьомого Дня, від 20 липня 1945 року видав йому посвідчення, проповідника Адвентистів сьомого дня на території Чернівецької області. Були покладені обов’язки обслуговувати і керувати громадами згідно віровчення Церкви Адвентистів Сьомого Дня. Видав посвідчення тодішній голова ВС АСД Григорьєв, секретар Мельник.

А вже 18 липня 1946 року Зав. Відділом Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СССР Соколов, пише до Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СССР по Чернівецькій області м. Чернівці, Котлярову, щоб той не реєстрував Костомського старшим проповідником по області. Чому? Ми зрозуміємо далі.

В Чернівецькому обласному архіві знайдена доповідна записка де згадується інцидент, котрий відбувся 1947 року, в селі Клішківці. Це був час поганого урожаю. Даний випадок, уповноважений Буркін називає «возмутительный», те як вчинили з проповідником Костомським, котрий мав землі 1,80 га, але в період хлібозаготівлі сільська рада відібрала від нього першопочаткове зобов’язання і видала друге – з розрахунку землі 4,00 га. Тому що по першому зобов’язанню ледь натягували здати норму, а по другому це було нереально. Звідки зерна з 4-х якщо погано вродило на 1,8 га!? Вбачаючи в цьому несправедливість, Костомський звернувся вРайонний відділ міністерства заготівлі, шукати правди та після повернення звідти, начальник міліції села Клішківці, Іванов, заарештував його, і брат Костомський був під арештом з 11 по 13 вересня цього року. Так створювали дві речі: штучний голод і розправу з адвентистським проповідником. На жаль інцидент на цьому не закінчився.

Звільняючи з-під арешту Костомського, Іванов заявив: «Звільняємо Вас з-під арешту на умовах здачі хліба 700 кг за три дні, інакше будемо судити». На заперечення Костомського, що це незаконно, Іванов відповів: «Після будеш добиватися правди». І це при тому, що брат Костомський ще в серпні місяці подав заяву про вступ до колгоспу, але голова колгоспу Баблюк, сусід та родич, направив його за дозволом в Районний виконавчий комітет (Райвиконком). Всі вищезгадані дії свідчили – щодо віруючих існують деякі окремі секретні вказівки. Це дало зрозуміти адвентистам, що їх бажають знищити не зважаючи на те, що всі вони охоче вступали в колгоспи, адже їхній проповідник подав приклад і це не суперечило їхній вірі в обставинах котрі склалися на той час.

Парфеній Дмитрович неодноразово влаштовував публічні дискусії з адвентистами-реформістами та іноді йому вдавалося переконати їх приєднатися до Божої Церкви. Однак, КДБ з усіх сил намагалися позбутися успішного проповідника з Чернівецької області, щоб припинити ріст Божої Церкви. Архівний документ від 12.11.1951 р., №62, с. 46.

Тому Парфенію Дмитровичу в 1949 році, а потім і в 1951 році пропонували піти на служіння в Волинську область. Однак, він був переведений на служіння в Білу Церкву і 13 червня 1953 року обраний пресвітером Білоцерківської громади Адвентистів Сьомого Дня. Був на цій посаді до 22 липня 1954 року, прийняв 45 членів церкви, а передав 56 членів.

Згодом в 1954 році переїздить до Криму, в місто Сімферополь. Прослужив там до 1958 року. В історії громади м. Сімферополь описується, що в серпні 1954 року пастор з повноваженнями обласного проповідника, Парфеній Дмитрович Костомський, приїхав з міста Біла Церква до Сімферополя, для духовної роботи. 21 липня на загальних зборах громади його представив секретар ВСАСД Ф. В. Мельник.

За спогадами очевидців, Костомський П. Д. був дуже дисциплінованим і принциповим служителем. Його проповіді були пронизані ревним, місіонерським духом та відрізнялися особливою урочистістю, піднесеністю й послідовністю викладу адвентистського віровчення. Надавав особливу увагу церковній дисципліні, навчав людей відповідати за слова і вчинки.

Володіючи цілеспрямованістю, Костомському вдалось швидко покращити духовний стан громади. 1956 року, в Криму було скромно відсвятковано 70-ти річчя вістки Трьох Ангелів. Парфеній Дмитрович виступив перед громадою з доповіддю, в котрій можна було побачити характер основних проблем, з якими йому довелося зіткнутися. В архівах збереглася лише перша сторінка його доповіді, яку ми тут майже повністю процитуємо: «Коли я прибув до Сімферополя, 17 липня 1954 року, громада перебувала в стані бродіння, перебуваючи під враженням різних вітрів учень, що суперечать чистим християнським основам віри, наприклад, вчення реформістів, п’ятидесятників, сіоністів та інших». Знадобилося багато часу та наполегливої праці, щоб очистити та облагородити громаду. Здебільшого ці гнилі вчення були антиміллеритськими. Таким чином, він піддавав їх батьківській критиці, що супроводжувалася докладним поясненням на основі Священного Писання, щоб домогтися бажаного результату шляхом переконання. Нарешті, кожен член громади був зобов’язаний письмово висловити своє добровільне переконання в тому, що виконання власних громадянських обов’язків і військової служби у всіх її формах, на основі загального права для громадян, не суперечить вченню Святого Письма. Майже всі позитивно відреагували на це.

Можливо, ті, хто сьогодні прочитає ці рядки, скажуть, що брат Костомський зайшов надто далеко, що це не питання для висловлення «радикальної критики» та вимог, щоб кожен письмово висловив своє переконання з питання «військової служби у всіх її формах» – це, м’яко кажучи, неправильно. Але церковні протоколи і документи тих років, спогади очевидців тих подій і нарешті, особисте життя Костомського змушує ставитися до минулого з розумінням і чуйністю.

Життєвий шлях Парфенія Дмитровича не був вимощений квітами. Як вірний свідок Христа, він часто переживав голод, злидні та переслідування. Під час Другої світової війни перебував під румунською окупацією, як вище ми вже згадували, він піддавався жорстоким тортурам і гонінням, від чого здоров’я опинилось в критичному стані. Від незліченних ударів палицями по голові він до кінця життя страждав від сильних головних болів, часто непритомнів навіть під час проповіді. З цієї причини рідко виступав за кафедрою, не частіше одного або двох разів на місяць, і завжди мав за спиною двох братів, готових взяти його під руки, якщо буде потрібно.

Парфеній Дмитрович пройшовши через «долину тіні смерті», дуже цінував спасіння кожної душі і єдність Церкви, він занадто любив Божу справу і був відданий їй, щоб обмежити своє служіння одними умовляннями і надією, що існуючі проблеми вирішаться самі собою. Про це свідчить той факт, що за його служіння сімферопольська громада не тільки очистилася від усіляких лжевчень, а й вдвічі збільшилася. Одне тільки хрещення в 1956 році об’єднало з Господом близько 40 чоловік, і таких хрещень при Костомському було кілька. Навіть багато з тих, хто з різних причин були виключені, незабаром повернулися в громаду (Ситник Г. К., Костін І. А., Касьяр С. І., Шабалніна А. Я., Кринічна А. Д., Кірдан А. Г. та ін.).

Після приїзду П. Д. Костомського до Сімферополя, майже одразу, у жовтні, було прийнято рішення про придбання приміщення для Дому молитви. З цією метою брат Б. Тепфер і брат І. Костін були відправлені в Москву, в офіс Всесоюзної ради адвентистів сьомого дня, з листом від громади. Повернувшись, вони привезли 200 000 рублів, які в тому ж 1954 році були використані для купівлі приміщення на ім’я П. І. Кулакова за адресою Сельський провулок, 9 (нині вулиця Левкіна, 9) і почали роботи з його реконструкції. На подвір’ї молитовного дому був побудований баптистерій для біблійних водних хрещень, а брат Г. І. Гурнак зробив кафедру з дубу.

Завдяки мужності та самовідданій праці П. Костомського в церкві з’являється багато молоді, а громада поповнюється новими членами церкви, які переїхали жити до Криму з України та Росії.

Як відомо, після 1946 року влада перестала реєструвати релігійні громади. На той час у Криму було зареєстровано лише дві громади – Сімферопольська у 1944 році та Євпаторія у 1946 році, решта громад та груп існували нелегально та їхні члени церкви були розподілені між цими двома офіційними громадами. Дані віруючі вважалися членами сімферопольської церкви, а служителі Сімферополя здійснювали на цих територіях богослужіння вінчання, Господньої вечері, хрещення та похорону. Брат П. Д. Костомський виконував функції обласного проповідника. Чисельність членів Сімферопольської громади, при Костомському вдвічі збільшилася і налічувала близько 120, а разом з групами від 175 до 180 членів церкви.

У зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я, у вересні 1957 року, П. Д. Костомський подав заяву до Президії Всесоюзного об’єднання адвентистів сьомого дня і вийшов на пенсію, залишаючись головою громади до середини травня 1958 року.

Цей матеріал по служінню Парфенія Костомського в громаді Сімфірополя надав помічник директора відділу духовно-історичної спадщини в УУК, відповідальний за архів та музей – Олег Миколайович Арутюнов.

К. Полоннік уповноважений у справах релігійних культів, наводить приклад, як апарат уповноважених в Україні виконує завдання. Наводимо мовою оригіналу: «Общиной АСД в Симферополе руководил сильный красноречивый пресвитер Костомский. Был уличен в привлечении молодежи к участию в общинном хоре, заменен менее подготовленным пресвитером Макаровым, который спустя некоторое время также был снят с регистрации. Община осталась без руководства, в общине начался разброд. В первом квартале 1960 г. подберем для общины еще менее подготовленного пресвитера с тем, чтобы привести общину к упадку».

Брат Парфеній повернувся на батьківщину в Чернівецьку область,  Хотинський район, с. Клішківці.

Коли доводилося спілкуватися з людьми які знали Парфенія Дмитровича, більшість характеризували його: «вихована, культурна, добра людина». Романюк Ганна (племінниця, внучка Тодора, брата) пригадує: «В той час люди були зайняті важкою працею не тільки в колгоспі, але щоб вижити, вдома, на присадибній ділянці землі вирощували сливи та сушили, отримуючи чорнослив. Сусіди допомагали один одному насипати лозниці (сушарки). Коли одного разу насипали лозниці в мого діда Тодора, не адвентиста, він разом з добрими сливами збирав гнилі та запліснявілі. Парфеній побачивши це сказав: «Ти цього не роби, це є гріх, якщо тобі потрібні гроші збирай це окремо, зважимо і я тобі оплачу».

А ще згадує Ганна, як Парфеній Дмитрович, в голод, у своєї родички викупив килим ручної роботи, з цілю щоб діти не померли з голоду. То були дівчатка, а як вони підросли, повернув сім’ї, для приданого.

Він й далі звершував ревне служіння в місцевій громаді с. Клішківці. В цей період сталася трагедія – параліч розбив дружину Марію, вона стала лежачою. Сестри з громади й родина допомагали обходити хвору дружину. Але стан його дружини ніяким чином не позначився на його ревній духовній праці.

Дмитро Сергійович Питрашишен розповідає, що коли він був юнаком, то спостерігав за своїм пастором, який знаходив різні методи для того щоб звершувати місійну роботу. Наприклад, Парфеній Дмитрович в суботу вранці гарно одягнений йшов пішки майже через все село в Дім молитви, а в цей час, жіночки з села чекали по вулицях на автомобіль, щоб той відвіз на колгоспне поле сапати буряки. Парферій по дорозі зупинявся біля кожної групи і коротко проповідував про скорий Другий Прихід Христа. Далі розповідає Палагнюк Ніна Степанівна: «Ми, діти в дворі Дому молитви, старалися підійти до нашого проповідника Парфенія Дмитровича, котрий мав в кишені піджака кольорову коробочку, в якій були цукерки. Ми дивились на нього голодними очима, а він пригощав тим, що було в коробочці». Члени церкви згадують й про підпільні молодіжні зустрічі, де вивчалася Біблія та був організований молодіжний струнний оркестр.

На жаль, 60-70 роки ХХ ст. також стали для Клішковецької громади «темним середньовіччям». В 1964 році Брата Парфенія Костомського судили за те, що він в суботу, після богослужіння читав Дух пророцтва. Внаслідок чого, отримав 5 років позбавлення волі та 5 років заслання до Магадану з конфіскацією майна.

Ділиться своїми спогадами Гончар Петро: «Пам’ятаю, як судили нашого проповідника Костомського Парфенія. Був на суді та чув всі звинувачення щодо залучення молоді до вивчення Біблії, за організацію оркестрів та багато іншого. Костомському присудили 5 років. Відбував покарання у Сокирянській в’язниці. Ми, віруючі, носили йому посилки з продуктами, однак нам і це заборонили кажучи, щоб відрікався від віри, тоді отримуватиме допомогу. Інакше, вмиратиме з голоду».

Вдома відібрали все майно, а у в’язниці злочинців налаштували проти нього. Через це ті, відібрали у нього здоров’я. Парфеній відсидів 2 роки в’язниці. На засланні так і не був, тому що тяжко захворів. За станом здоров’я його достроково випустили на волю. Приїхав до дому в с. Клішківці, де вже нічого не мав. Головне питання, яке його найбільше турбувало: «Господи, як спастися?». Йому виділили кімнатку у власному помешканні котре було конфісковано. Розповідають, що навіть після в’язниці в одну з субот, під час богослужіння, пастор Парфеній проповідував і закликав до відновлення суботньої школи, щоб вивчати Святу Біблію. Він продовжував перекладати духовну літературу, володів декількома мовами, мав величезну бібліотеку, яку після власної смерті вивезли возами запряженими кіньми в невідомому напрямку. Так розправлялась радянська влада з незламним і мужнім проповідником Ісуса Христа.

Про кінець його життя згадує Ніна Степанівна Палагнюк: «Коли Парфеній Дмитрович повернувся з в’язниці, прийшов на пошту розрахуватися за електроенергію, я також там була. Він мав зовсім не такий вигляд, як до ув’язнення. Став худий, блідий, почав носити старий одяг, я не звикла бачити його таким. Парфеній тоді втратив свідомість і ми викликали швидку».Після в’язниці він хворів і страждав, а через два роки важкої хвороби його не стало. Парфенія Дмитровича не змогли підкупити, переманити, чи очорнити, тільки убити. Однак, він залишився вірний Богові до останнього подиху. Продовжує Ніна Степанівна: «Я була на похороні у Парфенія Дмитровича. Через те, що народ його любив зібралося дуже багато людей. Коли несли покійника, то колона протяжністю сягала до пів кілометра. Всю дорогу люди виходили на вулицю, щоб провести в останній шлях проповідника правди. У книзі «За Христову віру: очікуючи Другого приходу Христа» на ст. 32 згадується про нього: «У грудні 1968 року адвентистські діячі з’їхалися у с. Клішківці на похорон пресвітера П. Д. Костомського. Там зустрілися між собою проповідники Молдавської РСР, Львівської області та обговорили досвід роботи покійного, наголошуючи, що з нього треба брати приклад». На ст. 70 там саме є надрукований донос на брата Парфенія Костомського, про те, що він у великих обсягах перекладає, друкує та розповсюджує духовну літературу,  автором якої є Е. Уайт. Ось за що був знищений Костомський Парфеній Дмитрович.

«Згадуйте ваших наставників, які проповідували вам Боже Слово, і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13:7).

 

Григорій Чайник