Кирилюк Павло Іванович народився 15 листопада 1955 року. Закінчив загальноосвітню середню школу. У музичній школі один рік навчався грі на акордеоні. Під час закінчення загальноосвітньої школи і після, працював з батьком на будівництві. Їздив на заробітки в різні області України. З самого дитинства відвідував Дім молитви. У юнацькі роки постійно відвідував молодіжні зустрічі один раз на тиждень. Тоді був такий звичай, там навчалися Божого слова та інших дисциплін. У 1974 році уклав заповіт з Господом через водне хрещення.
Після хрещення познайомився з дівчиною з Стрілецького Кута, яка відвідувала богослужіння у церкві с. Мамаївці. У травні 1975 року одружився з Оленчук Орисею Іванівною. У нас народилося двоє дітей, син Валентин і дочка Валентина. В Орисі з самого початку було бажання служити – вона все довірила в руки Господа. У її сім’ї було ще троє сестер і один брат. Вони всі були музикантами і хористами. Брат – Оленчук Григорій Іванович був деригентом духового оркестру. Орися грала на альт трубі та в хорі співала альтом. Коли я потрапив в цю родину, мене відразу почали навчати співати і грати. Тут мені знадобилася музична грамота з музичної школи дитинства. Мене зразу взяли в хор у баси. У духовому оркестрі мене навчали грати на трубі Бас-С. Тоді було обов’язково, щоби на весіллях і похоронах грав духовий оркестр. У оркестрі я відіграв сімнадцять років, а у хорі співаю і до сьогодні.
Став членом громади села Мамаївці. Через Чернівці їздити із Стрілецького Кута у Мамаївці було важко. Коли траплялася гарна погода переправлялися човном по річці Прут. Зимою, коли були морози і річка замерзала пішки – йшли пішки. Через рік з’явилося бажання збиратися у себе в селі. Старші брати підтримали таку пропозицію. Кожної п’ятниці і суботи ми збиралися на богослужіння у членів церкви по черзі. По неділям і середам проводили репетиції хору і духового оркестру. На той час місцевій владі не подобалося, що люди збираються по суботах і почали відвідувати богослужіння. Після кожної суботи у понеділок, господар у якого збиралися, був викликаний у сільську раду, де його оштрафували.
Через деякий час настала свобода і була придбана хата, яку переобладнали для богослужінь. Це була велика радість. Із трьох сіл прийняли водне хрещення нові люди. На той час церква налічувала сто двадцять людей. Там я почав виходити за кафедру, щоб розпочинати богослужіння, представляти оголошення громаді та молитися, а згодом і проповідувати. Ходив на курси диригентів і сім років диригував хором. Був керівником різних відділів та секретарем громади.
У 1991 році рукопокладений у сан пресвітера. У наступному 1992 році розпочалася велика євангельська програма на яку був запрошений пастор – євангеліст Руді Скорець. Для обслуговування програми і роботи з новими людьми був назначений пастор Черничко Іван Петрович. Для обслуговування євангельської програми був створений великий хор із різних громад. Ми з дружиною були запрошені у цей хор. Програма проводилася двадцять чотири дні по два рази в день.
На цій програмі пастор Черничко запросив мене для служіння перед початком програми: привітання, розіграш літератури і молитва. Після програми було хрещено триста п’ятнадцять людей. Була утворена нова громада. Мене призначили помічником пастора Івана Чернички. Так ми звершували служіння у театрі, в новій громаді один рік. Саме тоді було придбано приміщення Клуб залізничників, для нової громади по вулиці Турецька 10. Ми розпочали реконструкцію і ремонт будинку під Дім молитви.
Через рік приїхав у наше місто новий євангеліст Дан Сернс. Нас з дружиною і групою дияконів було призначено для обслуговування євангельської програми. Після програми охрестилося тридцять чотири нових людей. Пів року ми продовжували з ними збиратися на богослужіння у Клубі залізничників. Через пів року нову групу людей приєднали до церкви яка вже проводила богослужіння по вулиці Турецька 10.
Через два роки після того як був покликаний на служіння в Буковинську конференцію пастором-початківцем, на посаду нерукопокладеного пастора, для здобуття знання, котре необхідне для звершення служіння, був направлений на навчання до Заокської академії проходити інтенсивний трьох-місячний курс.
Після навчання був направлений на самостійне служіння у громади Мамаївці-1, Мамаївці-2, Реваківці та Станівці. Прослуживши у цих громадах рік, був обраний на служіння районним пастором у Кіцманському і Заставнівському районах, де налічувалось п’ятнадцять громад. По тій причині, що більшу частину часу я був зайнятий служінням, відповідальність за виховання наших дітей упала на плечі моєї дружини Орисі.
У 1996 році був рукопокладений у вищий сан пастора-проповідника. Одразу ж, після рукопокладання, керівництвом Українського Уніону (на той час президентом був Мурга Михайло Михайлович), був запрошений на служіння пастором у першу церкву міста Києва по вулиці Ямська 70. Це було не із легких випробувань. Але добрий Господь допоміг нам у цьому служінні. Бажання Орисі, яке вона мала у юні роки, здійснилися через багато років. Вона була хорошою підтримкою мені у служінні.
Служіння на Ямській було гарним поштовхом до місійної роботи. На той час церква налічувала 750 членів. Окрім завершення будівництва молитовного будинку і благоустрою території, протягом трьох років було проведено 16 біблійних курсів, по чотири на рік. В кінці кожного кварталу проводилось загально-київське хрещення. За три роки служіння на Ямській, було хрещено 150 людей.
Через три роки у 1999 році, відбувся з’їзд Центральної конференції, до складу якої входило три області: Київська, Чернігівська і Сумська. На цьому з’їзді було обрано мене президентом Центральної конференції. Моя дружина – Орися, на служіння керівника асоціації Дружина пастора, Центральної конференції.
Протягом трьох років служіння у конференції, було придбано багато будинків по програмі 300-300-300 і побудований Лівобережний Духовний Центр. Через три роки і два місяці для посвячення Дому молитви з Генеральної конференції приїхав Ян Полсон, а з Євро Азіатського Дивізіону Штеле Артур Артурович, і з Української Уніонної конференції Крупський Володимир Аркадійович. У цьому будинку і до сьогодні проводять богослужіння чотири церкви міста Київ.
2003 року був обраний на служіння скарбника Буковинської конференції, а моя дружина на служіння керівника жіночого відділу. За період трьох років мого служіння, було придбано і реконструйовано будинок для офісу конференції.
На наступному з’їзді Буковинської конференції був обраний керівником сімейного відділу конференції і старшим пастором десяти Чернівецьких громад. Орися на служіння керівником жіночого відділу конференції.
Через два роки служіння, був запрошений на служіння керівником сімейного служіння Українського Уніону та відповідальним за будівництво Храму на Подолі (на території УУК). Орися Іванівна обрана на служіння у господарський відділ. За короткий час служіння був переведений на служіння помічника скарбника Українського Уніону. А через рік на з’їзді Уніону обраний на служіння скарбника Уніону. За п’яти років служіння в Українському Уніоні було завершено будівництво Храму на Подолі, будівництво центральної студії телеканалу «Надія» та будівництво п’ятиповерхового житлового будинку для служителів Українського Уніону.
На наступному з’їзді Буковинської конференції 2013 року, був обраний на служіння президента Буковинської конференції. А Орися на служіння керівника відділу Дружина пастора. За чотири роки служіння у конференції, приміщення офісу було віддано під християнську школу. А офіс конференції переїхав до приміщення церкви по вулиці Турецька 10. Ми дякуємо Богу за Його керівництво. Сьогодні багато дітей з неадвентистських сімей навчаються духовності і пізнання Бога. Також було придбано землю під будівництво молодіжного і дитячого табору у селі Ржавинці. Господь допоміг здійснити і цю справу.
На черговому з’їзді Буковинської конференції у 2017 році пішов на заслужений відпочинок (пенсію). Після завершення офіційного служіння у конференції, разом із дружиною Орисею, звершуємо служіння у місцевій громаді села Мамаївці. Служимо словом, проповіддю, проводимо семінари, тижні відродження, здійснював служіння скарбника та керівника сімейного відділу. З того часу, як вийшов на пенсію, співаємо з дружиною у хорі, котрий здійснює служить малим громадам та на похоронних служіннях.
Ми з дружиною по особливому дякуємо Богові за Його керівництво тому що у наших планах не було всього того, що Він звершив. За все слава Господу.
Автобіографія