СЕРЙОЗНО ДОСЛІДЖУЮЧИ ДУХОВНУ ЛІТЕРАТУРУ, ВІН ЗРОСТАВ У ВІРІ ТА ПІДТРИМУВАВ ІНШИХ
Наш батько, Гин Василь Мартинович, народився 14 грудня в 1929 році в селі Лукавці. З адвентистською вістю наш дідусь Гин Мартін познайомився в 1936 році. З тих пір він зростав у вірі через різні обставини в житті, особливо під час війни. Через воєнні дії, будучи дитиною ще, 15 років бачив багато разів Божу руку над собою. Був розділений з батьком і зі своїми рідними. У 1945 році відбулася довгоочікувана зустріч із сестрою Лузію, яка проживала в с.Станівцях. Став відвідувати громаду в с.Глиниці, де й познайомився з братом Руснаком, котрий дав книги під авторством сестри Уайт. Серйозно досліджуючи духовну літературу, він зростав у вірі. Зі Станівців у Глиницю доводилося ходити пішки. У 1945 році сталася щаслива подія – хрещення в житті Василя. Згодом познайомився наш батько з Марійкою Чернівчан з Оршівців, яка була також активна в роботі Божій. Організувався хор. Невдовзі закохані один в одного молоді люди одружилися. На той час були всі бідними матеріально, але, як у Першій апостольскій церкві, між людьми панувала любов, були всі щирими між собою. Зрозуміло, що противникові це не подобалося, і він не спав. Через неосвячене серце проповідника Міріуки почалися важкі часи. Не допускалися виступи молоді, дітей не пускали на зібрання. Батько й мати в цей час уже проживали у м. Вижниці. З 1954-1960 роки наш тато посвятив своє життя для служіння Богові в громаді Глиниця, і під час цих років був постійно під наглядом КДБ. На той час було дуже мало, а то, і зовсім не було, духовної літератури. Якщо десь могли знайти один екземпляр суботньої школи, тоді наші батьки вночі переписували рукою, щоби в суботу кожний член громади міг мати його, а ранком батько змушений був іти на державну роботу, аби мати на щоденний хліб. Через деякий час було заборонено зібрання в Домі молитви в селі Глиниця. Але діти Божі є завжди в Його люблячих руках. На жаль, не всі залишилися в церкві Божій. Противник привабив земними почестями. Пройшов час – і наш батько був покликаний на друге місце служіння в село Станівці, потім – у Мамаївці, Стрілецький Кут, Берегомет, Вижницю. За цей час бачив багато разів: Бог був поруч там, де противник створював перешкоди.
Ще один випадок у громаді Мамаївці. Приїхали брати та сестри з Прибалтики й хотіли разом прославити Бога в піснях хвали, проте державні представники з’явилися відразу й заборонили на основі того, що серед гостей є шпіони. Батько запитався в братів, чи це є правдою. «Звісно, що ні, це наші брати та сестри» – відповіли йому християни. Батько дозволив провести програму-богослужіння. У відповідь почув: «Якщо ти з нами не співпрацюєш – то за це пошкодуєш». Це вже не перший раз звучало таке застереження. І насправді, Дім молитви закрили. І знову молитви-прохання до Небесного Отця – і допомога також від Нього. Брати зібралися й поїхали в Москву до службовців відповідних органів. Залишили листа зі скаргою, тому що прийом був лише у відповідні дні місяця. І відповідь прийшла. Дім молитви знову наповнився піснями хвали й подяки нашому Небесному Отцю.
Ми дуже вдячні Богу за наших батьків, які були завжди добрим прикладом вірності Богу. І сьогодні у свої 95 років так само надихають переконливі батькові слова: «Я не можу інакше, як повелів нам Господь».
Підготували діти: Анна, Ольга, Світлана, Наталія